ДЕ ТИ? Ти світанкове мерехтіння у вікні. Ти, як малесенькі камінчики на дні. Коли вдивляєшся крізь дзеркало води – Нечітко бачиш їх, невиразно – ДЕ ТИ? Оманлива, як обрій в далині. Ти, як давно забуті мамині пісні. Ти музика осінньої журби. Я чую звуки, та не відаю – ДЕ ТИ? Ти поле з житом, яке важко перейти. Ти, як колосся на вітру – туди-сюди. Ти голочка в копиці – не знайти. Шукати намагаюся – ДЕ ТИ? Ти, як примара в нерозбірливому сні. Нечутна тінь, яка блукає в темноті. Не випромінюєш людської теплоти. Не відбиваєшся у дзеркалі – ХТО ТИ? Безплотний дух, мобільного ефіру. Полюєш в чатах – уподоблюючись звіру. Ти в віртуальній сітці плутаєш сліди. Та дуже хочеться довідатись – ХТО ТИ???